МОЛИТВА ПОСЛЕДНЕЙ МИНУТЫ... (из цикла ''Сержант Мангуст'')
Сука, война засела
По самую рукоятку
В мое молодое тело
Между хребтом и лопаткой:
Снова стреляет пустыня,
Снова стреляют горы,
Мать не дождется сына –
Боже, какое горе!
Какое горе, Боже,
Кто мне поможет?
Снова я слышу стоны,
Кто это рядом стонет,
Кто мне придет на помощь?
Боже, пошли патроны,
Боже, пошли гранаты,
Не убивай меня, Боже,
Боже, прошу, не надо…
Сука, война засела
По самую рукоятку
В мое молодое тело
Между хребтом и лопаткой.
Мне ничего не надо,
Возьми мою руку,
Возьми мою ногу,
Только избавь от ада,
Или пошли подмогу,
Боже, пошли подмогу!
Боже, не надо счастья
В мои молодые годы,
Только пошли ко мне братьев
И командира взвода.
Боже, избавь от засады,
Или прикрой пулеметом,
Мне ничего не надо,
Только пошли вертолеты!
Мы воевали лежа,
Мы умираем стоя,
Не оставляй меня, Боже,
Вынеси нас из боя!
Сука, война засела
По самую рукоятку
В мое молодое тело
Между хребтом и лопаткой:
Снова стреляет пустыня,
Снова стреляют горы,
Мать не дождется сына –
Боже, какое горе!
Какое горе, Боже,
Кто мне поможет?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
